Резиденція митрополитів Буковини і Далмації

University

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації — визначний архітектурний шедевр Західної України, розташований у місті Чернівці . З 24 серпня 1963 року є пам’яткою архітектури національного значення.

28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції включили до списку Світової спадщини чим саме ця архітектурна споруда стала під захист ЮНЕСКО. А за підсумками загальнонаціональної акції «Сім чудес України: замки, фортеці, палаци», що проводилась протягом 2010–2011 років, митрополича резиденція потрапила до топ-7 чим саме довела свою неймовірність та архітектурну цінність для України.

Історія пам`ятки

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії (1775) було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення Буковинські архієреї та консисторії за короткий термін звели «Єпископську резиденцію». Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів «Домнік» (або «Панська гора»). З 1882 року — «Габсбурзька гора», яку в народі через складнощі вимови називали — «Гарбуз гора».

      У 1849 році було утворено Герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євгеній (Гакман), відігравши визначальну роль у відокремлені краю від Королівства Галичини і Володимирії, не допустив його приєднання до Семигороду, а місцевої православної церкви — до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євгеній увесь свій вплив і авторитет спрямував на створення окремої митрополії. Відповідну петицію, ухвалену єпархіальними зборами, владика у лютому 1861 року передав особисто цісарю. Одночасно, монарха просили санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосиф I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

     Автором грандіозного проекту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка, який обійняв посаду заступника голови будівничого комітету (Євгена Гакмана). 6 липня 1864 року буковинський єпископ на місці старої резиденції урочисто заклав «угольний» (наріжний) камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років. За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Фінансування, головним чином, здійснювалось за рахунок Буковинського православного релігійного фонду. Як прояв добросусідства, свої пожертви зробили місцеві німецька та польська католицькі громади, а також іудеї. Значну допомогу надавало Міністерство культів і освіти Австро—Угорщини. Вирішивши максимально використовувати місцеві будівельні матеріали, Й. Главка почав вивчати місцеві надра. Він особисто побував у, багатих на запаси каменю—пісковика, селах Чуньків, Василів, Дорошівці. У вказані населені пункти були відряджені досвідчені каменярі, які навчали місцевих майстрів тонкощам ремесла. Як наслідок було запущено каменярський конвеєр, звідки потоком надходили необхідні матеріали. У самих Чернівцях запрацювали два цегельних та один керамічний заводи, а також будівельна школа. Особлива увага приділялась виготовленню клінкера.

Від виробників вимагали продукцію з найкращими якісними характеристиками. Зодчий регулярно навідувався на підприємства й давав вказівки щодо удосконалення технології. На всіх цегельнях сировину для майбутньої цегли заготовляли завчасно. Глину зберігали у спеціальних буртах на відкритому повітрі, де взимку вона мала обов’язково перемерзнути й лише після цього з неї починали виготовляти сирець. Практично кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук. Останній етап контролю якості проходив безпосередньо на будівництві. Перед в’їздом на територію було зведено спеціальну естакаду двадцятиметрової висоти, з якої цеглини скидали на тротуар, і якщо хоч на одній з’являлися тріщини, то забраковували всю партію. Процес будівництва відбувався ретельно та акуратно. Для забезпечення високої якості цегляної кладки Й. Главка запросив із західних регіонів Австрії тридцять найкращих мулярів, але й їм заборонялося протягом зміни використовувати більше сотні цеглин. Будівельний розчин розводили у величезних чанах, куди додавали падаль та курячі яйця. Чудові властивості місцевої будівельної сировини були підтверджені у 1878 році, коли за розпорядженням чеського митця виготовили велику декоративну вазу з буковинського алебастру, яку демонстрували у Богемії, а згодом — у Парижі. Організатори вернісажу оцінили шедевр у сімсот гульденів та ввели Й. Главку до списку переможців. Водночас, зодчий привернув увагу європейських спеціалістів до ще одного буковинського дива — так званого «Коралового Каменю», який сяяв гарними кольорами і був помережаний оригінальними природними візерунками. Фрагмент коралового каменю ще й дотепер можна побачити в оформленні «Мармурової зали» резиденції.

При будівництві, передбачаючи сейсмічні особливості карпатського регіону, широко застосовувалися металеві конструкції, що значно підвищило міцність і довговічність будівлі. Руйнівні карпатські землетруси (1940) та (1977), хвилі якого прокотились і Буковиною, жодним чином не відобразились на резиденції. Резиденцію митрополитів Буковини і Далмації, що стала яскравим зразком постромантичних тенденцій в архітектурі, збудовано в дусі еклектики. Комплекс чітко спланований і лаконічний, у своїй сукупності нагадує середньовічний замок. Двір з трьох боків замкнутий корпусами, які утворюють парадний курдонер, що нагадує своєрідний бароковий церемоніальний двір. Архітектурний ансамбль приваблює своїм незвичним виглядом. Вражаючими є практично всі архітектурні елементи — високі цегляністіни, оздоблені червоною теракотою і різьбленим каменем; стрункі вежі, торці будівель і ризаліти, завершені високими зубцями; круті схили дахів, критих викладеною узором поливаною черепиці білого, голубого, зеленого і коричневого кольорів; вишукані ажурні кованірешітки тощо.

     Резиденція стала духовним символом толерантності буковинського краю, симбіозом архітектурних стилів і культур усіх народів, що проживали у цій місцевості. Контури стін відображають вплив візантійської та романської архітектур. Мавританські елементи — вежі з куполами, які схожі на мінарети — нагадують про особливості культової архітектури сходу. Готичний стиль виражається у структурі дахів, декоративних деталях, динаміці куполу домашньої митрополичої церкви. І над усім цим домінує розмай різьби і розпису геометричної гуцульської орнаментики в оздобленні дахів та стель парадних залів. А все це разом творить всеперемагаючий акорд краси й гармонії.

Мармурова Зала

«Мармурова зала» («Синодальна зала»), виконана з білого та чорного мармуру, завжди вражала своєю величчю. Особливістю інтер’єру є наявність бічних колонади та аркади, за допомогою яких сформована дворівнева галерея.

У тимпанах одинадцятьох арок та в простінках між колонами, оздоблених буковинським алебастром, австрійським маляром професором Карлом Йобстом були нанесені живописні фрески на релігійну та історичну тематику. Зокрема, «Навернення у віру рівноапостольного імператора Костянтина», «Святкування дня присяги Буковини 1777 р.», «Перенесення мощів Святого Івана з Трапезунда до Сучави на початку XV ст.», «Заснування Релігійного фонду 1786 р.

 


Курс валют